Перший автопортрет Тарас Шевченко написав у 1840-му році, коли спробував після акварелі малювати олією. Тарас дуже прискіпливо й пильно роздивлявся кожну рисочку свого обличчя, ніби бачив себе вперше – і ретельно усе фіксував пензлем. Він не тільки відтворював на полотні зовнішні риси, але й намагався передати свій характер, настрій, а ще показати те, що на душі. Працював упевнено й натхненно. Невдовзі портрет був готовий. 26-річний юнак, маючи в собі силу таланту поета, повірив у свій талант живописця.
Саме цей перший портрет Т.Г. Шевченка, вміщений у підручнику української мови 7-мого класу, ми вчилися описувати на уроці розвитку мовлення напередодні 207-мої річниці з Дня народження поета. Заздалегідь з Оленою Василівною Мицюк ми відшукали інформацію про всі автопортрети письменника. Порівнюючи зовнішність Кобзаря у різні періоди його життя, перечитували біографію – і намагалися зрозуміти, які життєві незгоди відбилися на обличчі молодого і зрілого Шевченка, чому на полотні 1857-мого року 43-річний поет має вигляд старенького дідуся...
Кажуть, очі – дзеркало душі. І справді, одна риса Кобзаревої вдачі залишилася на усіх портретах незмінною: упевнений погляд, що засвідчує силу духу й незламність характеру.